Павло Чубинський (1839-84) — етнограф, письменник, громадський діяч, член Київської Старої громади. Народився на Київщині. Після прийняття Валуєвського циркуляру за «українську діяльність» 1862 року висланий в Архангельськ, на півночі Росії, де перебував до 1869 року. У 1869-70 роках очолив етнографічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусії та Молдови; матеріали цих досліджень видані в 7-ми томах. У 1873-76 роках був секретарем і заступником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Київі. Після Емського указу, спрямованного на витіснення української мови з культурної сфери, Чубинського вислали з України. У 1876-79 роках працював у Санкт-Петербурзі. Автор вірша «Ще не вмерла Україна» (1862), який став державним гімном України. Помер після важкої хвороби у Борисполі (могила не збереглась).
Бронзова меморіальна дошка Павлу Чубинському встановлена на фасаді будівлі колишньої Другої чоловічої гімназії, у якій письменник вчився 1852-1858 роках. Відкрита 1993 року.
Автори: скульптор Борис Довгань, архітектор Флоріан Юр'єв.
Адреса: бульвар Тараса Шевченка, 18.
