Троїцький Іонинський монастир – один із найвідоміших монастирів Києва, розташований у місцевості Звіринець на Печерську.
Історія Іонинського монастиря
За 2 кілометри на південь від Києво-Печерської Лаври підіймається облямована долинами височина, південно-східна половина якої називається Видубичами, а північно-західна – Звіринцем. Її плато, східні та південні схили займає Центральний Ботанічний сад, відкритий у 1964 році.
У 1860-х роках у цій незаселеній місцевості оселився преподобний Іона Київський — чернець Видубицького монастиря, розташованого внизу пагорба, та заснував тут нову обитель. У цій справі ченцю допомогла його духовна донька — дружина Київського військового, Подільського та Волинського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова – Катерина Васильчикова (+1869), відома у Києві благодійниця, яка клопотала про відкриття обителі та надала їй значну матеріальну підтримку. Дозвіл на створення Троїцького монастиря було дано 1866 року, а ще через 6 років отець Іона був призначений його ігуменом, тобто настоятелем.
Пресвята Трійця. Мозаїчна ікона на головному фасаді Троїцької церкви
Територія монастиря вздовж стародавнього Видубицького шляху сформувалася здебільшого у 1860-1890-х роках майже з 15 подарованих чи викуплених земельних ділянок. Початкові роботи з облаштування майбутньої чернечої обителі розпочалися ще у 1865 році на північно-східному схилі пагорба, коли Катерині Васильчиковій дозволили влаштувати домову церкву на честь Пресвятої Трійці у невеликому будинку на території двох садибних ділянок. Водночас отцю Іоні доручили нагляд за церквою та проведення у ній служб. У тому ж 1865 році храм освятив настоятель Видубицького монастиря архімандрит Веніамін (Базилевич). Пізніше церкву обклали цеглою та покрили залізом. На початку 1930-х років у цьому будинку ще мешкали ченці вже закритого радянською владою монастиря, а під час облаштування Ботанічного саду його розібрали.
У 1871 році був побудований соборний храм на честь Пресвятої Трійці, який став центром монастирського комплексу, а в 1898 році храм розширили. Церква має низку самобутніх рис: його квадратний план – абсолютний, при оформленні фасадів у «цегляному стилі» – головний купол будівлі витриманий у манері українського бароко. Цікаво, що на початку ХХ століття у двох Троїцьких церквах налічувалося 614 ікон.
З південно-західного боку Троїцької церкви розташовувався невеликий одноповерховий дерев'яний будинок 1884 року. У ньому жив і помер преподобний Іона. Будинок знесли у 1940-50-х роках.
Північно-східніше храму височить вежа з найстарішим у Києві баштовим годинником: його виготовили в Парижі в 1858 році, проте він й досі працює справно.
На монастирській території діяли чотири будинки, в яких житло та їжа паломникам надавалися безплатно. Три з цих корпусів згоріли під час вибуху артилерійських складів на Звіринці 1918 року. Тоді ж було знищено чернечу трапезна 1868 року, а всього тоді повністю було знищено 20 корпусів.
На центральному пагорбі та його схилах розташовувалося понад десять дерев'яних житлових будинків для братії. Найбільшою цегляною спорудою монастиря до 1918 року був братський триповерховий корпус довжиною понад 60 метрів, збудований у 1899 році за проєктом архітектора Володимир Ніколаєва.
Монастир мав бібліотеку, в якій на 1902 рік налічувалося 1665 книг. У палітурній майстерні виготовляли книги, надруковані у друкарнях Києва. Діяли також іконописна майстерня та фотоательє, свічковий завод та низка господарських майстерень.
На початок ХХ століття загальна кількість монастирських споруд, включаючи господарські та допоміжні становила близько 125. Було розбито сад і виноградник. У 1903 році садибу обнесли з півночі та заходу кам'яною огорожею, яку розібрали у 1934 році, зі сходу та півдня – дерев'яною (не збереглася). Огорожа мала чотири брами, головна з яких розташовувалася із західного боку. У 1919 році монастирський комплекс включав: дві церкви, дзвіницю, дев'ять дерев'яних і два цегляні будинки.
Завдяки діяльності архімандрита Іони монастир став одним із найвідоміших у Російській імперії. Число братії у різний час становило: у 1869 році - 27 осіб, 1896-му - 127, 1908-му - 602, 1916-му - 358, 1929-му - 151, 1944-му - 31.
Знаменитий баштовий годинник в Іонинському монастирі
Відомі насельники монастиря
Крім преподобного Іони з обителью пов'язане життя і діяльність ще одного святого - Іоасафа (Жевахова; + 1937) - князя, статського радника, члена низки місіонерських благодійних товариств. З 1911 року він займався створенням монастирського скиту на Звіринецьких печерах (сьогодні це окремий монастир, розташований поруч із ботсадом). У 1924 році Володимир Давидович прийняв чернецтво в Іонинському монастирі, а в 1927 році був висвячений на єпископа. У наступні роки єпископа Йоасафа кілька разів заарештовували, 1937 року – розстріляли, 2002 року – прославили у лику святих.
Дзвіниця Іонинського монастиря
У 1867 році поруч із Троїцьким храмом збудували дерев'яну дзвіницю, яка до наших днів не збереглася. У 1893 році на захід від собору побудовано нову дерев'яну дзвіницю з дубових брусів, що мала в плані форму рівностороннього хреста, яка також не збереглася. Однак в отця Іони був задум побудувати найвищу в Києві дзвіницю. Її проєкт до 1899 року розробив архітектор Володимир Ніколаєв. За документом висота дзвіниці становила близько 107 метрів, що майже на 10 метрів вище Великої лаврської дзвіниці (до речі, на той час більше за неї була тільки дзвіниця Петропавлівського собору в Санкт-Петербурзі, висотою 122,5 м). Цікаво, що для підйому на верхні яруси, щоб уникнути запаморочення передбачалися не сходи, а спіральна полога доріжка (так само влаштований підйом на дзвіницю св. Марка у Венеції). Згідно з розрахунками на дзвіницю було потрібно понад 5 мільйонів цеглин. Заклали її у 1903 році, проте встигли звести лише нижній ярус. З ряду причин дзвіницю не було завершено: російсько-японська та Перша світова війни, революція і вибух артилерійських складів, внаслідок якого було зруйновано більшість монастирських споруд. Після закриття обителі у 1920-х роках недобудовану дзвіницю розібрали, а з цегли збудували будівлі Сільськогосподарської академії у Голосієвому. Сьогодні місце дзвіниці знайти неважко — це галявина біля собору, де над закладеним фундаментом, крім трави, нічого не росте.
Іонинський монастир за радянських часів
Протягом 1920-х років на монастирських землях з-поміж братії, робітників та паломників утворили сільгоспартіль, яка орендувала землі та споруди. Наприкінці 1920-х років більшість споруд передано Лісовому технікуму, дитячому будинку та трудовій школі. Рішенням президії Київського міськвиконкому у 1929 році монастир закрили. Частина жителів монастиря продовжувала перебувати на його території. У 1942-1944 роках обитель знову була діючою, а після чергового закриття більшість ченців перевели до Києво-Печерської Лаври, якій передали майно монастиря.
1935 року на Звіринці розпочалися роботи зі створення Ботанічного саду (нині Національний ботанічний сад ім. М. Гришка), до території якого включили монастирську садибу. Під час перепланування місцевості наприкінці 1950-х років знесли низку колишніх будівель монастиря, інші були пристосовані для потреб установи.
До нашого часу збереглися Троїцька церква, братські келії, годинникова вежа та бакалійна крамниця, братський та цегляний корпуси, льохи та ще кілька будівель.
З 1999 року настоятелем монастиря є єпископ Іона (Черепанов)
Відродження Іонинської обителі
Відродження монастиря почалося із розпадом Радянського Союзу. 1993 року на території обителі організували скит Києво-Печерської Лаври. Тоді ж розпочалися масштабні роботи з реставрації інтер'єру Троїцького собору: відновлено пошкоджені ділянки розписів, відтворено іконостас. На південь від храму побудували новий келійний корпус.
У 1993 році було відзнайдено мощі преподобного Іони Київського, якого канонізували у 1995 році. Того ж року монастир став самостійним. У 1996 році на місці явлення Богоматері святому Іоні було встановлено гранітний хрест.
Сьогодні Іонинський монастир – один із найвідоміших місіонерських центрів в Україні. Тут реалізуються просвітницькі та благодійні проєкти, у рамках яких монастир здійснює різнобічне співробітництво з молоддю. Перші місця на конкурсах видань для юнацтва має журнал «Отрок», що регулярно виходить.
Святині:
- мощі преподобного Іони Київського (перебувають у крипті Троїцької церкви);
- копія ікони Божої Матері «Троєручиця», написана в 1850-х роках для отця Іони, що пізніше стала надбанням Троїцької обителі.
Конфесія: Українська Православна Церква.
Адреса: вулиця Тимірязєвська, 1.
За матеріалами pamyatnyky.kiev.ua
Прп. Іона Київський. Мозаїчна ікона на фасаді храму
Хрест на місці келії прп. Іони
Богослужіння з сурдоперекладом
